Книги від А до Я: редагування, верстка

Якщо гарненько обтрусити від пилу словники на поличці, то в них можна знайти не одне визначення. Та й на побутовому рівні слово «редактор» зрозуміле всім — це людина, яка виправляє помилки і ставить коми. Все так просто, та не просто... Бо ж коли заходить мова про обробку тексту, а тим більше видання книг, то лишень орфографічних і пунктуаційних вправлянь замало.
Робота професійного редактора у книзі малопомітна, бо, читаючи майстерно видану книгу, людина бачить лише твір. Інша справа, коли редактора у книзі наче й зовсім не було — тоді замість твору видно помилки, огріхи, неправильні переноси, недолугу верстку, збиті посилання, недоречні ілюстрації... Така суть людської натури — хоча всі ми шукаємо досконалості, та помічаємо лише її відсутність.
Отож редактор — це людина, яка створює книгу.
Здається мені, що вже чути невдоволене бурмотіння й обурення — а як же автор?
Одразу поясню свої слова: редактор не претендує на авторство, але книга — продукт значно складніший, ніж твір. Книга є результатом редакційного, а потім поліграфічного процесу, і господарем у процесі додрукарському є редактор.
Так має бути. Так було раніше. Не так відбувається зараз. Та причини цього — окрема тема для розмови.
Що ж входить в обов’язки редактора як своєрідного господаря?
Звісно, редагування. Поняття ніби й однозначне, проте неймовірно складне. І таким туманом оповите, що навіть з величезним ліхтарем істину так просто не знайдеш.
Під час редагування редактор:
1. Виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки. «Ура!» кричати зарано, бо ж пункт цей стоїть першим не за своїм значенням, а за поширеністю такої думки серед широкого загалу. Орфографію «витягнути» може й коректор, у редактора в книзі зовсім інша роль.
2. Отож переходимо до реального редагування. Один із напрямків — композиційний аналіз, тобто робота над структурою рукопису: визначення логічних «провалів», відновлення (разом з автором) втрачених зв’язків, прояснення незрозумілих речей. Все це робиться для того, щоб цього не довелося робити читачеві, бо сумнівно, що він захоче дочитати таку книгу до кінця. На цьому етапі редактор виступає таким собі «першим читачем». Окрім того, для наукових і науково-популярних, навчальних, довідкових видань визначаємо структуру довідкового апарату (покажчики, примітки, посилання, списки літератури, скорочень тощо) й принцип його побудови.
3. Робота з фактичним матеріалом — редактор стежить за вивіреністю й точністю фактажу, щоб, скажімо, 2+2 не дорівнювало 5, а Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького не почалася у 1848 році. Також сюди — перевірка правильності й написання імен та ініціалів, їхня уніфікація. Визначення смислових акцентів у тексті (особливо актуально для навчальної літератури) й способу їх виділення у майбутній книзі. Цей напрямок — один із найважчих, бо тут редактору доводиться перетворюватися на «книжкового черв’ячка» й інколи тратити години на з’ясування одного питання.
4. Найвищий редакторський пілотаж — стилістична правка. Це процес, який, окрім колосальних знань, вимагає ще й досвіду і розвиненої інтуїції. Досвідчений редактор добре відрізняє стилістичні особливості тексту художнього від публіцистичного, наукового від науково-популярного, розуміє, чим відрізняється література для дітей від літератури для дорослих, вміє адаптувати текст відповідно до цільового призначення й читацької аудиторії, вправно вміє підбирати синоніми, влучно використовує фразеологізми, може зробити текст «живим» і адекватним. Цей напрямок, як на мене, найважчий, бо тут редактор до певної міри виступає літературним критиком і письменником.
У цих чотири пункти можна приблизно вмістити весь процес першої редакторської читки. І варто мати на увазі, що всі напрямки зливаються у часі й професійний редактор робить це одночано. Уявили? Страшно? А ми робимо це щодня...
Та головне у редагуванні те, що професійний редактор відчуває грань між своїм світом і світом автора і, втручаючись у авторський текст, не переходить тієї межі, коли твір перетворюється на якийсь дивний симбіоз двох натур і особистість редактора починає душити автора.
...Написала немало, але не зникає відчуття, що сказала зовсім не те, що треба, чи сказала не повністю — воно й не дивно. Але сподіваюся, що для автора ця інформація буде корисною і допоможе краще зрозуміти загадкову людину, якій він довірить свій витвір, — редактора...