Книги від А до Я: редагування, верстка

Є у редакційному процесі ще одна загадкова людина, з якою доволі часто виникають непорозуміння й конфлікти, — верстальник. Часом упертий і відсторонений, він наче не розуміє звичайної мови. Втупившись у монітор, живе у своєму світі, комизиться через якісь дрібниці й, мов який зловмисник, бойкотує ініціативи автора. 

Тож хто він такий, той верстальник?

Загалом — це технічний спеціаліст, який з авторського тексту, ілюстрацій, задумок, намальованих у Ворді чи на папері схем зробить електронний макет книги. Тобто він створює електронний (цифровий) аналог того, що ви побачите після друку. І тут на недосвідченого (а особливо недосвідченого, але прискіпливого
й амбітного) автора чекає декілька варіантів:

 

1. Верстальник — профі. Вам поталанило, адже він не лише знає, куди тиснути в ІнДизайні та Фотошопі,
а й розуміє, як має виглядати книга, які вимоги до оригінал-макету виставить типографія, що можна надрукувати, а що — ні, а також — нині це дуже актуально — що автору обійдеться дорожче, а що дешевше. Можливості сучасної поліграфії майже всеосяжні, були б гроші! Основна проблема полягає у тому,
що автор хоче видання певного рівня (наприклад подарункове), але вперто не розуміє, чому за нього треба так дорого платити.

 

Пам’ятайте! Поліграфія книги, особливо коли йдеться про великі тиражі, — це не принтер
у кутку офісного кабінету, біля якого всі п’ють чай і на який звалюють папери.
І це не великий степлер, яким двома міцними ударами скріплять докупи ваш твір. Поліграфія — процес НАБАГАТО складніший, а головне — принципово інший.

 

2. Верстальник — початківець. Він знає, що за програма така ІнДизайн, але ще не має ані досвіду верстки, ані глибоких знань з додрукарської підготовки, тож може помилитися у ключових питаннях. Він, напевно, не вступатиме у конфронтацію з автором, а просто робитиме те, що той захоче. Мрія! Основні проблеми «намалюються» пізніше, коли тривожний дзвіночок із типографії повідомить вам, що надрукувати вашу книгу не можна, бо там... а далі підуть слова і словосполучення, яких ви ніколи не чули і значення яких
не знаєте.

 

Було б помилкою зупинитися лише на цих двох варіантах, адже насправді більшість верстальників — проміжний варіант між наведеними двома. Зустріти профі — велике щастя, але й у чомусь трохи розкіш, адже за свою роботу він візьме більше грошей, ніж новачок. На перший погляд, такі витрати можуть видаватися безпідставними: навіщо платити більше? Переваги спочатку приховані. Професійний верстальник — це завжди якість, оптимальний темп і відсутність проблем з типографією.

 

Спробуймо стисло описати роботу верстальника, аби автор мав уявлення, що це за процес.
Отже, верстальник (професійний) робить таке:

 

1) відповідно до обраного формату книги створює макет із точними розмірами аркуша, полів, а також «припусків» на обріз — це все робота «на майбутнє», з урахуванням вимог поліграфії.
Помилився тут — інколи загубив майже всю роботу;

 

2) розробляє принциповий дизайн вашої майбутньої книги: підбирає основний шрифт (і додатковий, якщо треба) для тексту, шрифти для заголовків, розміщує номери сторінок (він, як і всі поліграфісти, називає це колонцифрою), службовий текст, який він називає колонтекст (наприклад, ваше ім’я та назва книги вверху сторінки); продумує, підшуковує дрібну графіку для оформлення книги; обробляє відповідно до вимог поліграфії ілюстративний ряд;

 

Увага! На основі розробленого макету далі буде верстатися вся книга. Переробляти макет після того, як заверстано весь текст, звісно, можна, але у більшості випадків це означатиме, що текст треба буде переверстати повністю. Не дивуйтеся і не зліться, якщо верстальник попросить за це доплату. Ви самі захотіли б переробляти всю роботу лише тому, що авторові закортіло збільшити картинку в куточку сторінки?

 

Висновок простий: узгоджуйте вигляд вашої книги саме на стадії розробки макету. Просіть верстальника не заверстувати текст, поки не будете впевнені, що саме на такий макет ви погоджуєтеся.
А коли погодилися — не міняйте свою думку по кілька разів на день або ж будьте готові платити за своє каверзування.

 

3) безпосередньо заверстує текст: забирає всі зайві проміжки, заміняє різні тире та лапки на однакові, слідкує за переносами (наприклад, програма страшенно любить переносити слово «роблять» як «ро-блять», а слово «перероблювати» як «переро-блювати», вам хотілося б таке бачити у своїй книзі?); ліквідує «висячки» (так називають перший або останній рядки абзацу, які залишаються або внизу сторінки, або вверху — тобто «висять»); розставляє ілюстрації й підтекстівки; слідкує за тим, щоб у тексті не утворювалися так звані коридори (вертикальні дірки між словами в декількох рядках абзацу); забирає прийменники і великі букви з кінця рядка, а тире — з початку рядка; стежить, щоб ініціали і прізвище не розривалися між двома рядками, щоб не відривалися від чисел одиниці маси, довжини тощо; скорочення р. — від самого року... А ще — щоб останній рядок абзацу не був надто короткий, а в самому тексті не стояло більше трьох переносів підряд... Щоб остання сторінка розділу була заповнена мінімум на третину... Посилання і примітки стояли саме там, де треба, не утворюючи при цьому на сторінці великих білих проміжків... Таких дрібниць — повно. Напевне, ви не звернете на них уваги, коли читатимете професійно зверстаний текст, але людина має витратити на цю «ювелірну» роботу досить багато часу, і воно того варте.

 

4) вносить ваші правки після того, як ви почитаєте верстку, і віддає макет на типографію.

 

Ну а тепер пару слів про те, чого не варто робити автору під час верстки:

 

1) не сподівайтеся, що у верстці ви зможете переписати текст. Зможете, але за додатковий гонорар. Умовно кількість правок, які повинен внести верстальник за свою початкову платню, сягає 30 %. Що це означає? Якщо ви просите змінити слово з п’яти літер на слово із семи, принципово це макет не порушить. Але якщо ви вирішите видалити декілька абзаців чи ілюстрацій, додати декілька абзаців чи ілюстрацій, зменшити розміри ілюстрацій чи збільшити їх, макет буде порушено остаточно, і верстку фактично доведеться починати заново.

 

Звідси правило номер 1: краще потратьте більше часу, працюючи над своїм твором, ніж почнете гарячково переробляти все під час верстки. Наслідків може бути декілька: це і затримка з виданням книги, і додаткові гонорари за переверстку, інколи навіть і конфлікти.

 

2) забудьте про Ворд, коли почали працювати з верстальником. Зробіть вигляд, що ви взагалі такої програми не знаєте. Усі правки вносяться лише у зверстаний текст, а не так, як часто трапляється: верстальник уже закінчив верстку, а автор у цей час ще разок вичитав світ Ворд, вніс туди повно правок і скинув верстальнику зі словами: «Просто перезалийте». Зрозумійте: це не питання гонору, а питання поваги й упорядкованості процесу. У виданні книг, як і в дорожному рухові, є свої правила.

 

Тож правило номер 2: якщо ви вже прийшли у видавництво і віддали рукопис в роботу, не робіть жодних самостійних кроків. Відтепер ви працюєте з командою, тож усі свої побажання, побоювання слід обговорювати з тими, хто працює над вашою книгою.

 

3) якщо верстальник вам каже, що ілюстрації не підходять для друку, — не обурюйтеся і не впирайтеся.
Він вимоги поліграфії знає краще. Те, що здається простим для автора, насправді може виявитися значно складнішим для поліграфії. Ви знаєте залежність між лініатурою й роздільною здатністю графічного зображення? Ознайомлені з вимогами типографії й особливостями друку? Якщо ні, то повірте верстальнику, і він підкаже, що і як буде краще.

 

Правило номер 3. Добра традиція скачувати ілюстративний ряд з інтернету також повинна регулюватися здоровим глуздом. Візьміть для себе хоча б такий орієнтир: коли шукаєте у Гуглі картинки, одразу виставляйте шукати великі за розміром; уся графіка, яка менше 600-700 Кб, швидше за все, не підійде. Не тому, що верстальник — вередун, а тому, що, коли він переведе її у ті загадкові 300 dpi, її розмір буде близько 1 квадратного см або малюнок буде таким розмитим, що сюжет його ніхто не впізнає.

 

4) звісно, про смаки не сперечаються, і особистий смак автора може не збігатися з художніми смаками верстальника. Обом доведеться шукати золоту середину, але в певних питаннях варто довіритися знанням верстальника. Якщо він каже, що системним шрифтом — Times New Roman, Calibri, Arial та Cambria — 
верстати не бажано, повірте йому. На виробництві системні шрифти можуть «злітати». Якщо пояснює, чому ризиковано використовувати певні прийоми в оформленні (наприклад розміщувати репродукції картин на весь розворот, особливо на межі двох різних зошитів у книжці — важко буде сумістити малюнок, ще й різниця у кольорі може бути), задумайтеся і зважте ризики.  Не вимагайте від верстальника,  щоб на екрані виглядало так, як буде у книжці. Особливо це стосується друку у дві фарби. На екрані ви побачите чорне і пурпурове чи блакитне, а на друкові з цим чорним може стояти гарнесенький зелений.
Такі особливості... Якщо дуже вболіваєте за колір — просіть кольоропробу, але обов’язково там,
де друкуватиметься книга. Інше не має сенсу. За кольоропроби доведеться заплатити.

 

Правило номер 4. Не бійтеся довіряти і ставити запитання. Обговорюйте те, в чому сумніваєтеся,
і просіть пояснити аргументацію певних рішень. Навіть якщо ви не профі у поліграфії, вловити
певну логіку все одно зможете, а отже, будете розуміти, що відбувається з вашою книгою і як.