Книги від А до Я: редагування, верстка

Технічний редактор — персона взагалі загадкова, а для більшості непосвячених у перипетії видавничої сфери — навіть невідома. Досить прикро, але доводиться констатувати, що навіть і в багатьох видавництвах технічний редактор «відсутній» не тому, що це розкіш, а тому що вважається непотрібним, хоча за радянських часів без техреда не обходилася жодна книга. Отже, хто такий і навіщо?

 

Сама потреба спеціаліста такого типу була викликана двома моментами:

а) приведенням поліграфічного оформлення (складання) тексту до прийнятих норм цього оформлення (естетична сторона) і поліграфічних вимог (виробничий аспект);

б) потребою у чіткій розмітці виробничих моментів (визначення формату, полів, кеглю й гарнітури, розмітка малюнків, формул, таблиць тощо, розрахунки розмірів обкладинки та інше) відповідно до цільового призначення, читацької аудиторії, а також технології самого набірного процесу
(раніше книги не версталися, а складалися на лінотипах).

 

Із цього всього ми можемо зробити простий логічний висновок: саме техред був місточком між додрукарським і друкарськими процесами, саме він знав, як має бути, і чітко показував набірнику (складальнику, верстальнику), що і як треба зробити.

 

Тут не можна не зробити ще один висновок: сам набірник просто виконував роботу за вказівками…

 

Часи змінилися... Техреди фактично «канули в Лету», а набірники натомість техредами не стали, проте гордо перейшли у розряд верстальників. «Стара гвардія», якій поталанило працювати з технічним редагуванням, цілком могла засвоїти основні поняття цього мистецтва. Деякі з техредів навіть самі стали прекрасними верстальниками, адже вони знають, як треба, і можуть це зробити… Та з кожним роком «спадок» техредів втрачається. Молоді верстальники все так само потребують чітких вказівок,
проте давати їх нікому.

 

Тож з огляду на корективи, які вніс у виробничий процес час і прогрес, слід таки визнати, що колишнє уявлення про обов’язки техреда вже ніколи не буде актуальним, а натомість формуватиметься видозмінений тип цієї роботи і нові вимоги до технічного редагування. Сьогодні ми бачимо, що обов’язки техреда наче «розпорошилися» між різними працівниками, при цьому в кожному видавництві свої закони і правила. У одних питаннями макетування й додрукарською підготовкою займається дизайнер, у когось — менеджер, якому доводиться опановувати тонкощі поліграфічного процесу. Ще в інших це може робити відповідальний (випусковий) редактор або завредакцією, а в когось є технолог! Словом, все ситуативно і вкладається у просту формулу: хто вміє, той і робить. Інша сторона техредівських реалій — безпосередня робота з версткою — сама по собі впала на плечі верстальників, і, на превеликий жаль, таких, які бодай приблизно знайомі з правилами набору різних видів тексту, правилами конструювання сторінки, вкрай мало...

 

Який вихід? Лише два:

 

1. Верстальник сам освоює технічне редагування, на що у нього звісно піде чимало часу, бо ж досвід так легко не набувається, як і не натреновується психіка на дуже специфічний «техредівський» погляд.

2. Принаймні на етапі верстки залучити до роботи техреда для перевірки верстки на предмет бодай грубих технічних огріхів (хотілося б, звісно, щоб було інакше, але на сьогодні навіть таке спрощене уявлення про технічне редагування — велике диво...).

 

Ще раз зупинюся на важливому моменті:

 

насправді техред потрібен завжди. Як коректор потрібен навіть найкращому редактору, так і техред потрібен навіть найкращому верстальнику,
адже усі ми — люди, які можуть втомлюватися, хворіти, відволікатися,
а тому нам так властиво помилятися. Усім.

 

Спробуймо конкретизувати, що входить у сферу «вичитки» технічного редактора хоча б на етапі, коли він вперше бачить книгу вже зверстаною (описую зі свого досвіду, оскільки запропонувала такий собі новий «вид» технічного редагування певним видавництвам і маю сказати, що цей тип роботи виявився дуже затребуваним і актуальним).

1. Робота з технічною розміткою макету (ширина й висота полоси набору, розташування колонтекстів і колонцифр (його однотипність і відповідність), посилань, коментарів, приміток і покажчиків — усе це живе за своїми законами, яких бажано дотримуватися, якщо хочемо мати зручну для читання книгу).

2. Відстежування однорідності шрифтового оформлення тексту (однакова гарнітура, однаковий кегль, однаковий інтерліньяж основного, додаткового тексту і заголовків, службових елементів — посилань, приміток, колонтексту й колонцифр, покажчиків, додатків, формул тощо), а також відповідність цього оформлення технічним нормам, чинним для певних видів текстів — наприклад шрифтове оформлення дитячої літератури, як можна здогадатися, суттєво відрізняється від наукової, навчальна — це зовсім не те, що художня (про ці норми ми ще обов’язково поговоримо в окремій статті).

3. «Внутрішня» робота з текстом (переноси, їхня кількість, «коридори», щільність рядка, довжина останнього рядка, розміщення тексту на сторінці, контроль «висячок» — перший рядок абзаца, який «висить» в самому низу сторіки, або останній рядок абзаца, який «висить» на початку сторінки; відповідність оформлення текстів різного типу усталеним нормам (наприклад, текст драматичного твору, поезія, математичні / хімічні формули, таблиці, діаграми тощо — де курсив, де розрядка, де треба проміжок, де не треба).

4. Робота над оформленням ілюстративного ряду та підтекстівок (це і саме розташування ілюстрацій, таблиць і діаграм, і однотипність у оформленні — є рамки чи немає, і дотримання розмірів так званої оборки — це текст, який стоїть поряд з ілюстрацією, і аналіз композиційної складової ілюстративного
ряду — досить часто дизайнери, «підганяючи» ілюстрації, обрізають важливі елементи (наприклад руки, ноги, голови), зміщують центр композиції, перевертають дзеркально зображення, не звернувши увагу на те, що на ілюстрації є текст, забувають підігнати ілюстрацію під рамку чи навпаки...)

 

Ось такий, можливо, не вичерпний перелік обов’язків техредактора, але й він дає уявлення про те, наскільки важливо мати такого фахівця. І чим складніше видання, тим більша потреба у натренованому технічному «оці».